Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/312

XXIX. У сні мені явились дві богині. Лице одної — блиски промінисті, Безмірним щастям сяли очі сині І кучері вилися золотисті. Лице другої чорний крив серпанок, І чорні очі, наче перун з тучі, Блищали, коси чорні та блискучі,— Була, немов літний, бурливий ранок. „Не плач, дитя самотнє, цить, мій світку“, Сказала перша (що за голос милий !). — „Ось на тобі мій дар, чудову квітку Iа І сояшник дала мені розцвілий. А друга мовчки терн втиснула в руку. І враз я радість вчув і люту муку. 18 вересня 1889. XXX. І говорила перша: „Я любов, „Життя людського сонце невечернє. „Як сояшник за сонцем, так за мнов „Хай раз-на-все твоє ся серце зверне. „І світ і люди, всі перед тобов „Являтись будуть світлим боком; скверне, „Погане, зле, лиш з наслуху, немов „Крізь сито тільки, будеш знать. Оберне „Мій дар до тебе щирих серць багато, „І від найліпших, найчесніших твого „Віку—добра й любви зазнаєш много. 35