Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/311

Не даром він зітха: „Не вводь нас, Боже, Під панську карність, а людську ненависть I“ Людська ненависть—це ж найтяжче горе, Найгірша кара для громадянина 1 Він без людей — слаба в степу билина, Котру хто хоче — стопче й переоре. З тим горем, з тою карою страшною, Що бит людський стинає, мов косою, Він панську карність ставить на рівні — Ту, що про себе шумно так голосить, Немов вона, мов другий Атлас, носить Весь лад суспільний на своїй спині. 16 вересня 1889. XXVIII. Ні, ви не мали згляду наді мною ! Хоч око-в-око ви не сміли стати, Не сміли свої правди нам сказати, — Ви підступом побили мя без бою І Щоб над безсильним, хорим показати Звірячу силу, ви добов1) нічною Напали мя, мов вовк за звіриною, Ви чатували на порозі хати. Ви права сторожі ? Ні, право в вас Лиш щит, котрим безправ'я закривавсь 1 Судіть мене, та вас осудить час ! Нехай тепер безсильно розбивавсь Мій крик об зимні стіни, прецінь раз Він вирвесь, і ваш сон його злякавсь. 7 вересня 1889. *)*) Добав — добою. 34