Ця сторінка ще не вичитана
Розвій ті надії Злудні1), хоч яркії, Що серце, мов змії, І ризуть і палять! Зморозь кров кипучу! Невсипну, пекучу, Втиши думок бучу, Що в мізку бурлить, Щоб дні нам за днями Безслідно минали, Мов шум понад скали Безслідно шумить. 13 березня 1880. VII. ДУМКА В ТЮРМІ. Ой, рано я, рано устану, На яснеє небо погляну, А небо, як синій кришталь, А в серці важкий сум і жаль. Всміхається небо без зміни, Глядить на тюремнії стіни, А стіни пожовкли — від сліз, Що ними просякли наскрізь. Гей, яснеє небо, чому ти Глядиш так чудово всміхнуте, Пощо в ту проклятую кліть *) Ти шлеш такий любий привіт? ) Злудний — обманливий {) Кліть — клітка.
