Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/296

Вонючі сіни — перша осторога. Скрипливі двері в хіднику тісному, Відтак ідеш по манівцю крутому, А там подвір'я, мов пуста берлога. А по подвір'ю вояк патролює, У сінях варта, стражники понурі І арештанти, наче тінь, снуються. Цей шлях важкий — чи до добра прямує ? Спитайте тих, що мучаться в тім мурі ! Зрахуйте сльози, що день-в-день тут ллються ! 10 пересня 1889. III. Гей, описали нас, немов худобу : І назву, й вік, і ріст, і всю подобу, Волосся, очі, зуби, всі приміти — Тепер хоч в Відень нас на торг гоніте ! Гей, обшукали нас, немов бандити : Всі кишені, всю одіж, всю особу, Ножі, тютюн і гроші й всю оздобу Забрали—хоч в турецький рай ведіте! Ну, от тепер ми чисті ! Глупі, глупі ! Ножі, оздоби й скарби наші з нами, Тих вам не взять бандитськими руками ! І * * * УІ розвели нас у апартаменти Державні. Злишні тут всі компліменти ! Сальон, їдальня, спальня й с… —все вкупі. 16 вересня 1889. IV. Сиджу в тюрмі, мов в засідці стрілець, У сякий звір поперед мене мчиться, 19