Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/293

Його думки, його бажанням жить, Не думавши добро творить із того, І так, незамітно зовсім для нього, Вести його, де вища ціль манить. Відразу бути паном і слугою, Зректись себе і буть самим собою — Оттак любить ніколи я не вмів. Чи самолюбства в мні замного стало, Чи творчих сил живих було замало ? Чи шлях життя мене фальшиво вів? 2 жовтня 1889. XVII. І довелось мені за це страждати ! Де лиш любви правдивої шукав я, Усе за неї був готов віддати — Те саме все безсилля зустрічав я : То вбране в гордощів холодні шмати, То в слів цукрових стрій 1) конвенціональний* 2), В мрій, сліз, зітхання плащ сентиментальний, Та в бій життя зовсім незгоже стати. Лиш де я не шукав їі, де навіть І зло чинив, щоб стать її' негідним, Там я найшов її. От тим то травить3) Мене подвійне горе жалом мідним : Те зло, що своїм прогріхом вважаю, І те добро, що без заслуги маю. 2 жовтня 1889. ł) Стрій — одяг. 2) Конвенціональний — пошлий, прозаїчний. 3) Травить—отруює. 16