Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/292

Ти поведеш народи, і прогнилу Стару будову розвалиш собою. І над обновленим, щасливим світом, Над збратаними, чистими людьми Ти зацвітеш новим, пречудним цвітом. Прийде той час ! Істотою цілою Ми чуєм хід його поза собою, Та доживем його — не ми..! не ми! 1880. XV. Досить, досить слова до слів складати, Під формою блискучою, гладкою, Мов хробака під гарною лускою, Пекучий біль і сльози укривати ! Лікар іде ! Не час тепер ховати Поганих струпів. Смілою рукою Розкрить їх треба, мимо встиду й болю Всю гниль нещадно з тіла виривати. Час показать, що людськість мужем стала, Дитинячих іграшок відреклась, Своє важке призначення пізнала ; Що снігова метіль вже унялась, Безцільних поривів пора пропала, Розумних діл пора розпочалась. 1881 XVI. Ні, не любив на світі я нікого Так, як живому слід живих любить, Щоб, не зрікаючись себе самого, Війти в другого душу, переймить 15