Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/267

„На кого ж, голубочко, Февросіє любочко, Та орда татарськая, Ватага жандармськая ?“ „Та на мене ж, синчику, На саму, русинчику, Щоб хилилась, гнулася, Щоб не ворухнулася, Волі не бажала вже, Лиш „ура" кричала все 1“ 1884 р. XX. МЕМОРАНДУМ БОДЯКІВ. Царі й народи всього світа ! Терпливо ми вже довгі літа Зносили всяких кривд чимало, Та врешті нам терпцю не стало. І ось ми до всіх вас шлемо Своє пропам'ятне письмо. Нас переслідують, стинають, Уперто нас за хопту мають ; Не то найкращої, як слід би, А й найплохішої селитьби, Найгірших пустирів нам дать В виключну власність не хотять. Ніде нам чести, ні поваги, Щоб підливать нас під час спраги, Щоб розсівати нас весною 1 перед фугою страшною Крить, як наблизиться зима,— Про все те й бесіди нема ! 266