Ця сторінка ще не вичитана
ОСІННІ ДУМИ. І. Осінній вітре, що могучим стоном Над лісом стогнеш, мов над сином мати, Що хмари люто гониш небосклонсм, Мов хочеш зиму, сон і смерть прогнати- Що у щілинах диким виєш тоном І рвеш солому із сільської хати, Зів'яле листя гоном-перегоном По полю котиш — вітре мій крилатий ! Я довго, пильно слухав стону твого, І знаю, чом так стогнеш ти і плачеш : Тобі жаль сонця, цвіту, дня літного ! О, вітре, брате ! Як мене побачиш Старим, зів'ялим, чи й по мні заплачеш, Чи гнівно слід буття завієш мого ?. . 9 жовтня 1882. II.II. ЖУРАВЛІ. Понад степи і поле, гори й доли, Понад діброви, зжовклим листом вкриті, Понад стернища, зимним вихром биті, З плачем сумним, мов плач по кращій долі
