Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/186

То Рутенці як ті слова почули, Так таки й язика в роті забули ; Повитріщували очі, повтвирали роти, І не знають, чи сидіти, чи геть іти. Деякі навіть великого боя мали, Щоби князь і Міх Ковальський бійки не почали. Але на диво князь за таку страшну образу Не образився ані разу, А тільки скрутився в три партиці І до рота встромив власні рукавиці. Довгий час увесь збір мовчав,— Аж нараз Митро Політа встав, І, як було на разі потрібно, Почав говорити дуже жалібно : „О, горе мені, грішному мирянину, Що тут мушу слухати таку бештанину1), Що мушу чути, як наші дві найперші підпори Заводять між собою спори ! Зважте, господинове, що ви обидва — Одна Рутенії голова, І що доти Рутенія в добрім ході, Доки ви в добрій згоді. J що як одну голову на дві половині розтяти, То мусять два півголовки повстати. Просто не сваріться, не доводіть нас до згуби, А беріть собі людське в зуби!“ На ту промову князь аж легше відітхнув, А Міх Ковальський фукав, мов нічого й не чув. Але ось устав отець Холява, Котрому вічна в Рутенії слава, і, щоб усяким спорам кінець зробити, ]) Бештанина — лайка. 185