Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/184

То Рутенці коли цеє вздріли, То зо страху немов постовпіли. І кричать, допитують, мов несамовиті : „Та скажіть, як і за що були ви побиті ?“ Втім один слуга прийшов до пам'яти трошкм І почав розповідати від дошки до дошки : „Не в тім, — каже, — штука, як нас били, А в тім, що ми їх не зловили, Що ми навіть себе оборонити не вспіли; Та таку побіду потерпіли“. „Ну, розуміється, — завважив Холява, — їх побороти не легко, бо то з чортом справа 1“ „Ой, певно, що з чортом, — відповіли слуги,— „Іно що ми їх хотіли зв'язати на сутуги, А вони для нашої згуби Як не тарахнуть нас кулаками в зуби, — Так ми й про світ Божий забули,— А вони нас бабавх долі сходами пхнули. Та ще за нами кричали: „Хай прийдуть ті, що вас прислали, То ми потрафимо й їх Нагаратати всіх !“ То Рутенці на такі вісти Не знають, де стати, де сісїи, Не знають, що тепер робитй і яким способом зачате діло скінчити. Міх Ковальський зашипів, як котелик, А Тихович Мовчальський скрутився в скрутелик, Митро Політа двічі перехрестився, У Холява аж у язик укусився ; Хотів було щось сказати, йсім відваги додати, 183