Ця сторінка ще не вичитана
„Все те б я ще сяк-так зробив, Та ось чим Бог мене побив : Як писати цю хрію *)? Скорописі не вмію“. Доїхали до Заліщик, Став наш Русин, як небіщик, Так при Біді зсох і схуд, А конята ледве йдуть. Сам він, мов дід, обдершися, Біда ж кричить, розпершися : „Хоч на смерть їх тут замуч, А вези мя понад Збруч!“ Не хтів Русин сваритися, Мусів Біді коритися : Хоч як нерад тому був, На Мільницю повернув. А над Збручем на вигоні Плеще Біда у долоні, Регочеться, як пугач, їй вторує людський плач. Глядить Русин : Що за диво ? Юрба люду біжить живо, Чоловіки і жінки, Старі, слабі й дітваки. Одні на Збруч у плав ідуть, Другі з дітьми у брід бридуть, І нших гонить дикий страх По баюрах, тросниках. Хрін — погана історія. 169
