Ця сторінка ще не вичитана
То вже буде сон медведя, Що у ґаврі1) зазимує : Хай шумить, гримить і віє, Він не бачить і не чує. Оттаким зимовим сном Ботокуди всі заснули, Та й то разом, скоро тільки Маледикта мову вчули. Що там час несе з собою, ВЇдки вітер в світі віє, Як іде наука, думка — їх це не студить, ні гріє. Все те, мов пусті вітри, Понад ботокудським краєм Прошумить і пролетить, Наче хмара понад гаєм. Довго здавлювана правда Просипавсь в серцях людських, Тільки тихо, темно, сонно В сонних серцях ботокудських. За добро, за правду ллється Кров широкою рікою, Та це й крихти не бентежить Ботокудського спокою. Повстає кругом по світі Плем'я сміле, войовниче, Що для люду права, хліба, Волі і освіти кличе. 1) Гавра — медвежа зимова берлога. 150
