Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/140

І таке його багатство І краса його такая, Що ніхто його докладно В повній цілості не знає. Чи клякати, чи стояти, Чи раз, два, чи три дзвонити, Чи „мир православний“, чи „Правовірний“ говорити, Як вівтарі будувати, Як ікони малювати, Чи попам лице голити, Чи їм бороди держати — Все те вкрите тьмою спорів Ритуально-догматичних, Все те тягне до таборів Папських або схизматичних. Неприязні елементи при помочі звісної польської інтриги роздувають ці спори для ослаблення Ботокудів. Ті спіймалися на цю принаду. Мов на знак : одні в церквах Всі дзвінки покасували, Другі знов позаводили Ще й органи та цимбали. Почалися спори — зразу глухі, далі по газетах, А вкінці ревнули крики, Свари, лайки, іцо аж страх — По соборчиках, касинах, По пиварнях і шинках. Роздалася давня пісня : „Зрада ! Шизма ! Гей же ! Гала !“ 139