Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/135

„Слава Богу, час минає І Не те диво, що минає, А те, що, збудившись раз, Наш народ вже не дрімає. „Не дрімає і не спить, А кріпиться і ликує, Славить Бога і монарха, З ворохобників кепкує. „Бог нам дав життя й здоров'я, Цар — руїни з академії *), Ще якби нам хто дав грошей, То були би ми в Едемі. „Ми лояльні ! Ми за волю Шабельками не махаЛи, — Що дали, ми брали смирно, Ще й у ручку цілували. „Ми тверді, бо, мов скала, Стоїмо на віри ґрунті. В вірі вся будучність наша, А не в вільнодумнім бунті. „Ми й учені ! Ще дяки Нас псалтир читати вчили; З книг святих вся мудрість наша, А плювать нам на машини. Ми великі І Сян і Буг І Дністер наш безконечний, Це границі наші ! Тут Ботокудський край сердечний. ‘) Це мова про „Народній Дім“, що його австрійський цісар подарував „русинам міста Львова“. Це були звалища давнього університету. 134