Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/118

І глядите на весь той ад, На дім той горя та печалі, Що й ми недавно в домі тім І мучилися і скучали. Як гордо ви тоді на нас Каміння кидали й грязюку, Опльовували навіть мислі наші І на сміх підіймали нашу муку. Минулось. Ми простили вам Тодішню недостачу такту І не гадаємо платить Подібним фактом того факту. Пощо платить? Життя платить. Сама неправда гірша кари. Нетакт ваш шкоду вам приніс, Тепер дармі за нього свари. Одного просимо лиш вас В ім'я тюрми оцеї й муки : Любіть свій край ! Любіть свій люд. Що днесь цілує вас у руки, Що мучеників бачить в вас ! В нім бачте ціль своєї праці! А впрочім, як вам схочеться, — Навчати вас не маєм рац'ї. І чи захочете признать Минулі блуди, чи забагнуть Вас ноги знов нести туди, Куди носили, й ті самі сліди Наново без кінця топтать, Це теж, як ваші коні тягнуть. 117