Та ми спокійно двір минули
І на попівство всі звернули;
Старого із саней знесли,
Огріли і оберегли,
А потім скаргу написали.
Пленіпотентів[1] обібрали,
Щоб до староства вмить ішли.
Такий то ми Новий рік мали!
Уже відправи не було.
Замість утіхи всі ридали,
А к вечору ціле село
Сходилось до попа до хати
Старого пастиря прощати,
Останній раз поцілувати
Холодні руки. Він тепер
Ще ледве дихав, згасли очі,
А як згустіла пітьма ночі,
Він супокійно, тихо вмер.
Та те, чого так пан боявся,
Таки не вмерло з ним ураз;
Противно, аж тепер у нас
Із паном танець розпочався.
Лиш що ми скаргу подали
На пана до староства, — чуєм,
Вже й панські скарги дві пішли:
Одна на нас, що ми бунтуєм,
Що сокирами хтіли вбить
Слуг панських, з димом двір пустить,
А друга скарга до губерні,
Що пан комісар бурить люд,
Що вісті розпуска химерні
Про хлопськії права, що скверні
- ↑ Пленіпотент — уповноважений.
