І то був жарт, що Боже свято
Пан зніс, що церкву нам запер?
І то був жарт, що так завзято
Без суду і без права взято
Мене й замучено тепер?
Все те був жарт. За жарт той, пане,
Я скаргу перед Божий суд
Заношу. Нині ще там стане
Мій дух, а твій, нім рік цей кане
У вічність — теж туди позвуть.
Добро твоє в злодійські руки
Піде, й сліду не буде знать
Твого буття, сини і внуки
Цей жарт твій будуть проклинать!“
Ці ні то грозьби, ні прокльони,
Мов крила чорної опони
Світ панові заволокли.
Він затремтів, стиснувши зуби,
То вуси торгав, то гриз губи,
А далі рік: „Плети, мели!
Безумний старець, та й по всьому!
Ану! Збирайтеся додому!“
І віддаливсь. І ми пішли.
Неначе сни тяжкі, гнітучі
Було все те, що того дня
Ми перебули: бурі-тучі
І вибухи чуття ревучі,
І кривда і грізьба страшна.
А як із лісу ми на поле
Без гласу вийшли, вколо нас
Було мертве все, тихе, голе.
