А вас мов біс опанував
Відразу рваться до сокири!
Я ж, дурні, тільки жартував!“
Мовчали всі, мов чорна хмара,
І поспускали очі вниз.
А пан: „Самі ви завзялись
На власну шкоду! Мов отара
Насліпо в пропасть ви прете!
Чому? Я можу вам сказати:
Вам тут погані супостати
Наговорили, мов святе,
Що швидко волю вам дарують,
Данини й панщину скасують.
А що, не правда? Ну, скажіть!“
Народ мовчав. „Ну, ну, мовчіть!
Я знаю все. На жаль великий
Гадючі, хитрі ті язики
Одно забули вам сказать:
Як на ту волю заслужити?
Так отже я скажу вам це:
Той тільки варт на волі жити,
Хто над собою й гніт знесе.
От я й задумав стрібувати,
Чи варті би свободи ви?
Хотів собі зажартувати,
І бачу, що ще довго ждати
І довго ще вам мандрувати
По розумець до голови“.
Народ мовчав. Втім перед пана
Отаман виступив, вклонився.
„Дарують ясний пан! Від рана
З нас кожний нині вже гонився,
Немов листок той над водою,
