Й слуга. Значить, пан справді гнать
Попа задумав до роботи!
Яким це правом? Чи добився
На теє дозволу в губерні?
Не дармо ж довго так барився.
А ті пани на все штудерні[1].
От так ми думали, і знов
Нових нещасть на себе ждали.
Втім із переду чути: „Гов!“
Ось двір! І ми край брами стали.
А в брамі пан стояв — високий,
Плечистий, в польських чоботях,
У футрі й шапці, чорноокий
І чорновусий. У руках
Канчук держав і тріскав ним
На вітер ніби для іграшки,
На правду ж сани він числив,
Що проїздили перед ним,
Горілку потягав із фляшки,
А на поклони мужиків
Й кивком не одвічав одним.
Та ось попівські їдуть сани,
За ними ж довгий ряд таких,
Що пан їх звав бунтівниками
І здавна око мав на них.
Всміхнувся, ближче підійшов
На шлях і гучно крикнув: „Гов!“
І стали сани. Всі вклонились
Низенько. Пан усе всміхався.
„А що, панове, — відізвався, —
Хоч нині ви не опізнились?
