Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/65

Що та присяга їм зготує
Чимало лиха, що повинні
Чимало вражих сил зломить,
Чимало горя перенести,
І панських кар і жида мести,
Щоб наміри свої сповнить.
Та всі рішили будь-що-будь
Все витерпіть і грудь о грудь
Іти і голови зложить,
Щоб лиш свободу заслужить!

Гай, гай, була то гарна хвиля!
Як нині тямлю ще її.
Розбуджена громадська сила
Під гнетом дужчала, зносила
Всі перепони і гасила
Незгоди й розбрати свої.
Досить було одної згадки
Про можність волі, щоб збудить
Народній дух. І всяк в ту мить
Готов був всі свої достатки,
Життя за волю положить.

Гей, та недовго то тривало!
Таких хвилин блаженних мало
В життю народів і людей.
Коли б пізніше, в тяжчі проби
Було в нас більш таких хвилин,
Такого духа і вподоби,
Ох, то не так в нас днесь було би,
І блуд, недогляд не один
Запізні б не будив жалоби.

Прийшли під церкву. Що за диво?
Заперті двері! Тут мороз,
На дворі видержать не мож.