„Що? Завтра!“ — люто крикнув пан,
І схопивсь, мов сидів на терні. —
„Що, піп? Він ще свої химерні
Думки не кинув? Я їм дам!
Der Teufel drein![1] Стара катряга!
Так завтра, кажеш ти, присяга?
Постійте, я заграю вам!“
„А знають пан, — торочив далі
І кланявсь жид, — хто се вчинив,
До того руку приложив?
Ох, ох, тяжкі часи настали!“
„Ну, хто, скажи!“
„Хлопи казали,
Що пан комісар приїжджав,
Край церкви казання казав,
Що цісар хоче волю дати
Хлопам, і жде лиш, щоб усі
Горілку кинули вживати.
Ох, тут в селі у тім часі
Такий був крик і бунт завзятий,
Що я вже думав утікати“.
„Так? А мій ржондца про оці
Події не сказав ні слова
Мені. Ну, добре, будем знать.
Чию як вірність оцінять.
Спасибі, Мошку! Я до Львова
Як стій все пишу. Ти ж тим часом
Поміж хлопами викрутасом,
Всю правду вивідай як слід!
На все про свідків постарайся,
А завтрішнього не лякайся!
Ще ж не перевернувся світ,
Щоб піп узяв мене під ноги.
