Мій Мошку, спина заболить!
Ходи сюди! Досить стояти!
Сідай, розказуй, що чувати?“
„Ох, зле чувати, ясний пане!
Вже швидко нас зовсім не стане“.
„Ого, а як це?“
„Чули пан?
Хлопи збунтовані до разу.
Весь піст ані один Іван
Не пив горілки! Як заразу
Минають корчму! Ох вей мер[1],
Я вже зруйнований тепер!“
Всміхнувся пан. „Ну, ну, мій Мошку,
Бог ласкав, ще на так то зле,
Коли ти файний[2], що й але,
Зовсім не схожий ще на дошку!“
З тим словом поплескав пан Мошка
По круглім, повнім животі.
„Ох, ясний пан жартують трошки!
Та ні, тепер часи не ті!
Вже нас як пару непридалих
Патинків кинуть на смітник!
Чи чули пан? Тутешній ґалех[3]
Вже збунтував усіх хлопів!
Чи чули пан? На завтра в них
Вже постановлено: як тільки
Скінчиться їх церковний спів,
То всі присягнуть від горілки“.
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/62
Цю сторінку схвалено
