Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/61

Десь там йому натерли хріну
Не будь якого! З жодних карт
Ані з гостин, хоч програвав він,
Таким недобрим не вертав він“.

Та дужче ще старий похнюпивсь
І дужче ще засумував,
Коли побачив, як поспішно,
Мов кіт облесно, мов пес втішно
До пана жид чимчикував.
„От панський вірник! Цей Іюда
Недармо пильно так біжить!
Когось то тра оклеветати,
Комусь то хоче ця облуда
Під ноги камінь підложить!
Ну, та й далеко ж пан заїде
Із жидом в парі! Будем ждати,
Що з того вийде. Та, мабуть,
Що не побіди, але біди
З жидівських нашептів прийдуть“

А тим часом зітнутий вдвоє
Уже до панського покою
Жид, не застукавши, ввійшов.
Пан при вікні стояв, до нього
Задом обернений, і довго
І не оглянувся, немов
Не чув нічого. Жид при вході
Стояв, все кланявся й мовчав,
А пан усе запримічав
В маленьке дзеркальце. Чимало
Минуло хвиль, — все кланявсь жид,
(Він знав, чим пану догодить!)
Аж врешті пану смішно стало.
Він обернувсь.
 „Ну, годі, годі!