Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/58

За гори сонечко ховалось,
Коли почувся в нас дзвінок,
І з-за горбочка на місток
Мов вродилися панські сані.
Завиті в коцах та футрах
В село вертали пан і пані.
Дзвінок і вид той по хатах
Розніс якийсь невільний страх,
Мов курят страх при виді кані.

Селом скрізь чутка розійшлася.
„Що то за вісті він привіз?
Де був так довго? Чи заніс
Направду скаргу він на нас
До губернатора? Що згодом
Пан губернатор відказав
Йому?“ — Так шепотом неслася
Глуха тривога між народом,
І кожний гнувсь і лиха ждав.

І в панському дворі в тій хвилі
Усі серця тривогу били,
Йшла суєтня та біготня.
Бліда задихана двірня
Металась, мов в окропі муха,
Бо кожний чув в покорі духа
Гріхів немало за собою
І нишком всіх святих благав:
„Загородіть йому лускою
І очі й уха, щоб не взнав!
Ще лиш цей раз, цей раз послідній!
Буду наймав служби й обідні,
Щоб лиш цей раз я не пропав!“

А пан понурий і похмурий
Приїхав, якось наче вовк