до найвищої щасливости. Сідай на оцей воздушний візок, королю, він знесе тебе туди, де приймеш заплату за свої діла.“
Гарісчандра відповів: „О, царю богів, без дозволу мого пана чандала і без його відпустки я не піду до неба.“
Тут промовив Дгарма: „Знаючи наперед, яке горе чекає тебе, я своєю чарівною силою сам перемінив себе на чандала й відіграв з тобою цю гру.“
Індра додав: „Гарісчандро, вступай на найвище місце, якого бажає кожний син чоловічий, на місце призначене для найчесніших людей.“
Гарісчандра поклонився йому і сказав: „Царю богів, поклін тобі! Але почуй від мене те слово, яке я в найбільшій покорі хочу сказати твоїй світлості. В журбі за мною лишилися там у краю Косаля всі міщани. Як можу я вступити до неба й покинути їх? Опущення слуг, це ж смертельний гріх, поставлений на рівні з биттям родичів, убивством брахманця, убивством корови й убивством жінки. Хто покидає вірно відданих йому без їх провини, той не може мати щастя ані тут, ані там. Тому, о найсвятіший, іди ти до неба, а я, царю богів, увійду до нього тільки колись із ними разом, або піду з ними разом у підземний світ.“
„Чеснота й безчестя поділені між ними в різних ступнях. Як же ж серед такої мішанини можеш ти знайти потіху в раю?“
Гарісчандра відповів: „Тільки при помочі отців родин користується король державою, приносить великі жертви і проводить кожне добре діло. Те саме робив і я при їх помочі. Тих моїх добродіїв я не покину для небесної радости. Оттим то, царю богів, коли є в мене
