попали ви в таку страшну западню, а я — тьфу на мене! — ще й досі не вмер.“
Поки отак нарікав король, брахманець щез уже за деревами й домами, швидко ведучи з собою обоє невільників. Незабаром прийшов Вісвамітра й зажадав грошей від короля. Гарісчандра дав йому все те, що було ув'язане в його одежі. Та коли аскет побачив, що з продажі жінки й сина король дістав дуже малу суму, крикнув сердито до прибитого горем і нуждою: „Поганий кшатріє, коли ти не маєш на королівську жертву дати мені більше від оцеї жмінки грошей, то зараз почуєш увесь тягар мойого прокляття.“
Гарісчандра відповів: „Святий мужу, все інше дав я тобі. Жди ще якийсь час. На тепер я не маю нічого більше, продавши свою жінку й сина.“
Вісвамітра мовив: „Лишається ще четверта частина дня до вечора. Доти чекатиму, а довше ні.“ І промовивши се тверде, немилостиве слово та забравши гроші, він пішов швидко в великім пересердю.
По відході Вісвамітри король стояв прибитий страхом і горем, а потім промовив до тих, що окружали його: „Хто з вас, люди, хоче за гроші купити мене собі в неволю, нехай озоветься зараз, поки ще не зайшло сонце.“
Тут протиснувся сквапливо крізь юрбу бог Дгарма в постаті чандала, вонючий, паскудний, з розкуйовдженим волоссям і бородою, зубатий і обридливий, несучи в руці клітку з наловленими птахами, а на голові маючи вінець, знятий із трупа. Його окружала свора псів, а в другій руці мав страшну паскудну палицю. Він промовив до короля: „Якраз ти мені до потреби.
