личезні збірки різнорідних творів, віршованих і прозаічних, звані Ведами. Найстарша з них, Ріґведа, неоцінена з культурного, літературного й язикового погляду, малює найдавнішу, доступну нам добу життя східньо-арійського племени, в якій серед різнорідних впливів із войовничих номадів вироблялися вищі культурні організації, а з хаосу натуралістичного многобожжя викльовувалися ідеї єрархії божеств і одного верховного бога. Ріґведа в своїй основній частині зробилася наріжним каменем дальшого розвою індійської нації. Цей розвій пішов переважно релігійним шляхом, і витворив касту брамінів, духовенства, що зробилося пануючою верствою народу. Виразом того розвою була Яджурведа, якої характерною прикметою було змонополізовання богопочитання через брамінську касту, установлення маси різнородних жертв і будування величезних храмів. Дві дальші збірки, Самаведа і Атарваведа, характеризують два дальші ступні в розвою індійської нації, а власне повстання касти войовників і королів, а нарешті верстви свобідного міщанства. Весь цей розвій доконався в часах хронологічно неозначених. Найстарша індійська література витворила величезну масу легенд про богів і їх втілення, святих і героїв, але не дала жодного хронологічного ключа для означення часу їх існування.
До передісторичного часу належить також другий, поведійський період староіндійської літератури, література так званих Браманів, Араньяків і Упанішадів, по нашому сказати б, теології й філософії. Це були більш або менше просторі коментарії до Вед, прикрашувані легендами та прикладами, взятими з життя, або
