ський якось боявся думки про поворот до Росії, хоч і як любив студії над індійською культурою, і надіявся за поворотом до Росії попасти в експедицію до Кашґару, яка мала відкопувати знайдені там кимось руїни прастарих міст, у яких надіялись познаходити також багато північно-індійських рукописів. Не знаю, чи була виряжена російським правительством ця експедиція і чи попав у неї Щербатський. „Боюсь, что дома разопюсь“ — повторяв він кілька разів, роздумуючи про своє недалеке будуче. Пізніше чув я, що він був учасником подорожі російського престолонаслідника, а потім царя Миколи II, до Індії та Японії. Нехай оці слова разом із короткою присвятою на чолі поеми будуть милою згадкою цьому, від природи й фортуни багато обдарованому, а при тім простому в поводженню, щирому й чесному чоловікові.
Щоб дати можність читачам порівняти мою поему з індійським первовзором, я на третьому місці в оцій книжочці подаю дослівний прозовий переклад леґенди про Гарісчандру, держачися не Ріккертового віршованого, а дослівного англійського перекладу тексту, що міститься в виданню: The Markandeya Purana, translated with notes, by F. Eden Pargiter. (Bibliotheca Indica, a collection of oriental works puplished by the Asiatic Society of Bengal). Calcutta 1904, ct. 32—59.
