Провідників тих „рухів шкільних“
Прикликав, не сказав ні-гич,
А лиш по черзі простирати
Велів і кожному вліпляти
По двадцять солених палиць.
По тім сказав: „А що то, чую,
Що школу вашмосці будують?
Що ж, гарно! Й дальше так робіть!
Вже почали збирати складку?
Так це від мене вам завдатку.
Чи може мало ще? Скажіть!“
Слова ті з усміхом крізь зуби
Цідив він, але враз поблід,
Весь задрижав, зціпились губи,
В очах заблис зловіщий світ.
„Га, хами! — крикнув він, — гадюки!
Вам школи треба? Знаю я,
Куди ви гнете! Не азбуки,
Вам волі хочеться! Змія,
Не хлоп! Мовляв: письма лизну,
То хто тоді на панщину
Мене посміє гнать? — Ідіть!
Не попадайте в мої руки,
Бо лихо буде! Лиш їй-богу,
Як що про школу ту дурну
Ще раз почую, то такого
Вам всиплю бобу солоного,
Що замакітриться вам світ!“
Та помилився пан цим разом:
Гадав побоями злякать,
А роздразнив ще більш. „Згибать,
То згинем!“ — стали всі кричать, —
„А не уйде йому це плазом,
