„Чи вірна наша, чи хибна дорога?
Чи праця наша підійме, двигне
Наш люд, чи мов каліка та безнога
Він в тім каліцтві житиме й усхне?
І чом відступників у нас так много?
І чом для них відступство не страшне?
Чом рідний стяг не тягне їх до свого?
Чом працювать на власній ниві — стид,
Але не стид у наймах у чужого?
„І чом один на рідній ниві вид:
Безладдя, зависть і пиха пустая
І служба ворогу, що з нас же й кпить?“
І рій тих дум, неначе мгла густая
Наляг на душу і розради ждав,
Та не являлася розрада тая.
А з неба повний місяць заглядав
На мене й усміхався білолиций,
Мене блискучим чаром обкидав.
„Ходи за мною, може в снів скарбниці
Знайдеш для себе дещо, сину мій!
Ходи, скупайся в забуття криниці!
„І не дивуйсь, коли знайдеш у ній
Страхіття деякі та дивогляди, —
Моя є форма, зміст усе є твій.“
Хтів чи не хтів, я мусів цієї ради
Послухать — сильний був старого чар, —
І в сонне царство вплив я на огляди.
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/369
Цю сторінку схвалено
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/9/94/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._14._%D0%9F%D0%BE%D0%B5%D0%BC%D0%B8_%281959%29.djvu/page369-1024px-%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%A2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%D0%B2_20_%D1%82%D1%82._%D0%A2._14._%D0%9F%D0%BE%D0%B5%D0%BC%D0%B8_%281959%29.djvu.jpg)