Щоб знівечить плебейські всі інстинкти,
Щоб гартувались лицарі-запеки.
„І близька вже була моя побіда,
Та я пізнав, що це побіда мас,
Брутальних сил, плебейства і нетями,
А так не хтів я побідити вас.
„О, я пізнав, що так вас побідивши,
Своєї місії я не сповню,
Що ворога я посаджу на троні,
Під власний дім підкину я вогню.
„Я бачив, як ті лицарі завзяті,
Що йшли в огонь, що бились як орли,
В душі своїй були і темні й підлі,
Такі ж раби, як уперед були.
„Я бачив, що якоїсь іскри треба,
Щоб душі їх розжеврить, запалить,
Щоб вугіль їх в алмаз перетопився, —
З такими б тільки міг я побідить.
„І я зламав той знаряд непридалий,
Спокусу дешевих побід відверг[1],
Бо краща від плебейської побіди
Для них була геройська смерть тепер.
(Всміхались дами. Де в кого з панів
Явились знуджені, кваснії міни, —
Сказати б то: „Бреши собі здоров!“
Ей, грубшим вас кінцем заїду для відміни!)
„Народню справу мав я погубити,
А вашу власть скріпить від того дня?
