„Чи справді так? І чим же я плебей?
Тим, що родивсь у низькій, хлопській хаті?
Немов і князь не міг родиться там?
Не родяться плебеї і в палаті?
„Чи є плебейське що в моїм лиці,
В моїх чуттях і помислах і мові?
Ні, зроду я плебейства ворог, рад
Його знівечить у самій основі.
„Від перших літ, коли в мні тямка встала,
З плебейством я воюю без упину.
І я плебей? Ні, я аристократ!
Таким родився і таким загину.
„Я з тої раси, що карку не гне,
Глядить життю і смерті в очі сміло,
Що любить бій, що просто, грімко йде
На визначене їй судьбою діло.
„Я з тих, що люд ведуть, мов стовп вогнистий,
Що вів жидів з неволі фараона;
З тих, що їм дана власть і ціль висока, —
Життя чи смерть, все є для них корона.
(На лицях моїх слухачів заблисне
Де-де легенький усміх іронічний;
Мене мов прутом він по серці цвіга,
Та я спокій ще вдержую стоїчний).
„Це правда, я цей хлопський бунт підняв,
Щоб люд цей вирвать з вашої неволі,
Щоб збуркати його з важкого сну,
Зробити паном на свойому полі.
„Я гнав його немов лінивий скот,
В огонь і в січу, в труди й небезпеки,
