То нашу славу вклало у гробницю! Герої наші мов снопи купками В крові лежали; мов коса пшеницю, Стяла їх смерть зрадливими руками. Ніхто не втік. Коли їм стало звісне Моє відступство, йшли на смерть без тями. Музико, цить! Бо в мене серце трісне!
Музика стихла. Зі столу посуду Зняли, вина в чарки поналивали, Втишився гомін зібраного люду. Всі наперед порядок тостів знали І знали: перший князь промовить має, — З цікавістю його промови ждали. Він встав і так з усмішкою мовляє:
„Господу дякувать, Панство моє, Що нам підскакувать Нинька дає. „Що ще нам дихати Нинька велів, Не в траву пчихати, Слухать чмелів. „Але ж бо круто вже З нами було! Бачиться, люто все Пекло гуло!
