Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/32

Чого і він боїться, чим
Йому невільно погордити.

Почувши це, ціла громада
Немов наново віджила.
Ще в свята по хатах ішла
Оживлена, гуртова рада.
„Нам треба всіх дітей учити.
Пан нам не сміє зборонити“.
Оттак відважно гомоніли
Ті, що ще вчора так тремтіли.
„Нам треба школу завести!
Або ж то ми такі послідні,
Що мусять наші діти рідні
Ярмо таке повік нести?“

Та ніщо крити шила в місі —
Знайшлися старші, розважніші,
Що вцитькувати принялись.
„Чого ви так розрешетились?
На пам'ять слово те навчились:
„Не сміє“. От чекайте лиш,
А він посміє вам! От краще
Мовчіть, щоб грішне тіло ваше
Не мусіло відповідать
За ваш нерозум!“

 Посумніли
На тую мову смільчаки.
У многих ще таки свербіли
Від панських буків синяки.
Та годі знов було ховаться,
Не бувши в лісі, від вовків.
От і прирадили удаться
До го́рода і розпитаться
В комісара, щоб він повів,