Не на радість він тобі явиться
І не радість він собі застане.“
Та ось чути гомін вулицями,
Здвиг народу валом напливає,
Олександрів палац обступає,
І лунають крики попід небо:
„Олександер повернув з неволі!“
Вибігають його зустрічати
Юліяна і старая мати.
Юліяна з ним вітаться хоче,
Як подоба шлюбній жінці з мужем,
Та свекруха її відпихає
І словами гнівно промовляє:
Стій, негідна жінко, віроломна!
„Не посмій до нього доторкнуться!
Нема в тебе Бога, ні сумління.
Ти безстидно шлюб святий зламала,
Ціле літо з дому пропадала,
Десь за іншим любасом ходила“.
Затремтіла, зблідла Юліяна,
До свекрухи жалісно говорить:
„Хай вам, мамко, Бог не пам'ятає,
Що мене ви так позневажали
Перед домом, перед всім народом!
Олександре, любеє подружжя,
Не хочу вітатися з тобою
Не промовлю словечка до тебе
І не з'їм з тобою ложки страви,
Доки суд нас не розсудить правий.
Видай завтра пишную гостину,
Запроси всіх кревних і знайомих:
Перед ними я до ока стану
І поставлю своїх свідків вірних,
А тоді вже хай мене всі судять.“
