Що мене з ярма ви слобонили!
Жити буду чи вмирати буду,
А до віку ваш невільник буду,
Все що маю, нехай ваше буде.“
Усміхнувся черчик подорожній:
„Не обіцюй, Олександре брате,
Більше того, ніж можеш здержати.
Адже в тебе є сім'я лицарська,
Є дружина вірна, молодая!“
Відмовляє Олександер гірко:
„Чесний отче, жаль мені на неї,
Що, почувши про мою неволю,
Не подбала мене слобонити.
Не хочу я більше жити з нею І
В манастир у черці пострижуся,
Щоб тобі по Бозі буть слугою.“
Усміхнувся черчик подорожній,
Олександра він бере за слово:
„Олександре, брате мій коханий!
Коли се твоє лицарське слово
І твердая, чесна постанова —
Присягнися тут в оцій каплиці,
Підпишися тут на сім папері,
Що на ньому є печать турецька:
Підпишися, що моїм слугою
Хочеш бути, доки будеш жити.“
Олександер пристає на теє,
У каплиці щиро присягає,
На турецькій карті запис пише,
А списавши, віддає черцеві.
Тут оба сердечно попрощались,
Своїм шляхом кожний подалися:
