Серед ночі дім свій попрощала,
Геть із Відня рушила в дорогу,
А дві милі за містом у гаю,
Там стояла капличка малая.
Там зайшла раненько Юліяна,
Скинула жіночі пишні вбори,
Надягла чернечу довгу рясу;
Обтяла жіночі пишні коси,
Почепила бороду старечу,
Через плечі гуслі пов'язала,
Свої вбори в землю закопала
І пішла на схід понад Дунаєм.
Мандрувала три дні без пригоди,
Стала третя нічка западати,
Що за гамір в городі, зробився?
Сурми грають, ясні зброї світять,
З-під копита в коней іскри скачуть.
І юрбами люд біжить цікавий
На проїжджих турків поглядіти.
Бучно їде Галанбег із Відня,
В коло нього двадцять яничарів,
А прислуги ще й удвоє більше.
Заїзджають на ніч до господи,
Засідають до вечері живо.
Аж ось чути гуки на рундуці:
Плачуть гуслі мов мала дитина,
Не то плачуть, не то промовляють,
То гудуть неначе пчілка в маю,
Розбивають тугу наче хмару,
Піднімають веселість у серці.
Встали турки, кинули вечерю,
Їм музика слух заполонила.
Галанбег ось на рундук виходить
Поглядіти, хто так дивно грає.
