Юліяну на розмову просить.
Юліяна гостя к собі просить
І до нього словами говорить:
„Ой, ти гостю з далекого краю,
Що за вісті маєш ти для мене,
Що мене ти на розмову просиш?“
Відмовляє Галанбег на теє:
„Чи це ти є пані Юліяна,
Вірна жінка Олександра того,
Що є бранцем у турецькім краю
Ув Османа баші в Трапезунті
І в ярмі там чорну землю оре?“
Защеміло в Юліяни серце,
Закрутились ув очицях сльози,
Та здержала лютий біль у собі
І спокійно бега запитала:
„А скажи по правді, гостю милий,
Чи той бранець здоров у неволі,
Чи там має хоч сорочку білу?“
Відмовляє Галанбег на теє:
„Не хорує муж твій у неволі
І сорочки не зміняв від року,
Та як сніг вона на ньому біла.
Ти ж послухай, пані Юліяно,
Що тобі перекажу від нього:
Ізламай ти шлюбную присягу,
Перебудь зо мною цюю нічку,
То, клянуся тобі, Магометом,
Швидко вийде муж твій на свободу.
А не схочиш ти цього вчинити,
То загине муж твій у неволі,
Не побачиш ти його до віку.“
