Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/305

А спереду король молоденький
Наче квітка помежи квітками,
Весь у зброї посеред лицарства.
Весь він радість, певність і надія,
В бій рушає, мало не співає,
Рад на крилах за Босфор летіти,
Впасти градом на карки турецькі,
У Нікеї завтра ночувати.

Ой, рожево сонечко сходило,
Та запало за криваву хмару.
Пишно війська дійшли до Дунаю,
Мов три ріки золотохвилясті;
Пишно стали в Констянтннополі,
На могучі човни посідали,
А надія дула їм в вітрила,
Тверда віра їх вела на берег,
Далі, далі в бусурманську землю.
Та не те їх за Босфором ждало.
Край Анкири в бусурманськім краю
Свій останній табір таборили.
Обступила їх турецька сила
І закрила, наче сонце хмара.
Гей, погиб там король молоденький,
Полягло лицарство коло нього.
Хто не згинув на кривавім полі,
Той кайдани двигав у неволі.

Олександер теж в полон попався,
Хоч у бою він хоробро бився,
Та не мав на своїм тілі рани.
Тільки шаблю Турки пощербили,
Ясний панцер на нім порубали.
Збили шолом з голови на землю
І без зброї вхопили в неволю.
Не багато там взяли в неволю,
Всіх заледве штириста й чотири.