Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/295

Термосив за скоблі і завіси
І кричав: „Лікарю, слухай! слухай!“

А лікар відмовив з середини:
„Зараз, зараз, ще зажди хвилину!“
Та не ждав, ще дужче гримав Генріх:
„Відчини, лікарю, я щось маю“…

„Зараз, зараз! — відмовляє доктор, —
За хвилину вже по всьому буде.“
„Ні — кричить в розпуці бідний Генріх, —
Я не хочу, щоб було по всьому!
Стій, не ріж її, лиши живою!“

Упустив із рук і ніж і камінь,
Вчувши теє слово, доктор сивий,
Відчинив йому що духу двері.
Генрих входить, лиш одно і бачить:
На столі прив'язану дівчину.
Наближаєсь, і слізьми гіркими
Обливаючись, говорить: „Доктор!
Відв'яжи її! Ніколи в світі
Не позволю, щоб для мене, трупа,
Ангел цей пролив хоч краплю крови.
Що на мене Бог зіслав, те буду
Сумирно терпіти аж до смерти,
Та не дам їй мучитись за мене.“

І оба швиденько розв'язали,
Розкували зі столу дівчину
І веліли їй убратись живо.
Та вона заплакала тяженько,
І ридаючи, сказала: „Що ж я
Завинила, чим я показалась
Непригожою на те, щоб кров'ю
Свого пана до життя вернути