І охотно йде на смерть криваву.
То ж, здається, добре вдасться діло.
Ви тепер рішайте, пане: різать,
Чи не різать? Це від вас залежить.“
І долонями закривши очі,
Глухо зойкнув Генріх: „Ріжте, пане!“
Ось за руку взяв дівчину доктор
І сказав: „Ходім сюди, небого!“
Радісно пішла вона, та звільна,
Важко йшов старий. Перед дверима
Зупинивсь, ключа шукав в кишені,
Потім довго шпортавсь коло замка,
Все чекав, що Генріх, скаже: „Стійте!“
Але Генріх не сказав нічого.
Увійшли обоє до робітні,
І замкнув, ще й засувом засунув
Зразу доктор двері за собою.
Озирнулась по склепу дівчина:
Скрізь кліщі і гаки, скла і труби,
Дивоглядне і страшне знаряддя,
Черепи і кості чоловічі,
І великий стіл на середині,
Весь червоний, з гаками й ланцами,
А на нім лежать ножі блискучі.
„Роздягайсь!“ — до неї мовив доктор.
Радісно вона й поспішно з себе
Одяг верхній скинула, та спідній,
Щоб не гаять часу, здерла зразу,
Шарпнувши, у швах все розпорола,
І без жаху і без встиду стала
Зовсім гола перед сивоусим.
Як красу її старий побачив,
Що, здавалося, не мала пари
