Ти сама не знаєш, що говориш.
Жити ще тобі та веселиться,
А не думати про смерть страшную.
Чи ти знаєш, що тебе чекає,
Страх який, які страшенні муки?
Адже ж знаю, що сам встид дівочий
Не звелить тобі під ніж відкрити
Ніжну грудь твою. А цього ж мало.
Я ж тебе цілком роздіти мушу,
Шнурами зв'язати руки й ноги,
До залізних кілець прив'язати,
Краяти ножем живеє тіло
І пилою пропиляти ребра,
Поки зможу руку в груди вткнути.
Буду в груди лапати рукою,
Поки вловлю серце трепетливе.
Ти жива ще будеш, все меш чути.
А як серце я візьму рукою,
Буду торгать жили кровоносні, —
Ти жива ще будеш, це ще вчуєш.
Аж як жили я порву і серце,
Вийму з грудей, — ні, мене самого
Дрож проходить і мороз проймає
На цю думку!.. А що найстрашніше:
Як посеред всіх тих болів лютих
І страшних, яких іще ні одна
Не терпіла ніжная дівчина,
Як в оті тяжкі конання хвилі
Ти в нестерпній муці хоч раз крикнеш,
Хоч зідхнеш, хоч думкою самою
Пожалієш цього вчинку свого,
То даремно вся твоя посвята.
Пану смерть твоя не вчинить пільги,
А твоє життя пропало марно.
Схаменись, дівчино необачна,
Відійди, ще можеш все відкликать!“
