В темну ніч ішла в мужицькій хаті
У троїх мужицьких простих душах.
А як рано ясне сонце встало,
Схопилась дівчина, одяглася
І до пана свого поспішила.
„Пане, ви спите?“ — вона сказала.
„Ні, не сплю,“ — відмовив бідний Генріх.
„А як моїй жіночці там спалось?
І чого так вчасно завітала?“
„В вашій власній справі я приходжу,
Ваше власне зве мене тут горе.“
„Дякувать тобі, моя дитино,
Що ти так взяла собі до серця
Моє горе! Бог тобі стосотно
Надгородить ту любов велику,
Хоч мойому горю не поможеш.“
„Ні,“ — сказала радісно дівчина,
І її очиці заблищали, —
„Я гадаю, що поможу таки.
Ви ж казали, що один рятунок
Є для вас, коли б дівчина чиста
Добровільно смерть для вас приймила.
Я дівчина, пане, я ще чиста
І не хочу жити дня одного,
Доки ви так мучитесь страшенно,
А здоров'я ваше в моїй крові.
Пане мій, візьміть цю кров і жийте,
Я дівчина бідна, що я варта!
Ви ж усього краю честь, оздоба,
Їдьмо до Салерна, я готова!“
