Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/278

Він покинув замок свій високий,
Свої добра здав на Божу волю,
Сам пішов у бідну хлопську хату,
Там край лісу в затишній долині
Хутір був самотній, невеликий,
В нім мужик жив, Генріхів підданий,
От сюди болящий пан подався.

Добре кажуть: злого пана горе
Радує покривджених підданих,
Але пана доброго нещастя
Є підданим часто злом подвійним,
Злий пан в горі сторонить здалека
Від підданих, мов від злого вовка;
Але той, що в своїх слуг у горі
Захисту шукає і притулку,
І любов знаходить, щире серце,
Певно цей не був для них злим паном.

Щире серце і любов велику
Генріх пан найшов у хлопській хаті.
Наче сина заходив слабого
Сам господар; мов дитя безсиле,
Так його пильнує господиня;
А їх донечка, котру пан Генріх
Часто жартом жіночкою кликав,
Тільки й діла має, тільки й думки,
Щоб його доглянуть, обслужити,
Щоб йому то жартами то співом
Приносити пільгу в лютім горі,
Біль влекшити і грижу прогнати.

Третій рік отак минув недузі,
І важкою думкою зайнятий
Бідний Генріх раз сидів на ліжку,
А при нім господар, господиня