Зв'ялить турбота!
І хай оте її гаряче серце
Втишить розпука!
Нехай за всі провини
Вона стражданням заплатить!“
І відвели богиню Істар
У місце лютих кар.
І застогнала вся земля жалібно:
Не стало на землі любови,
З ослицею осел не парувався,
І не зближався до рабині пан
З любовними речами;
Не стало в пана волі до розказу,
А у слуги до послуху охоти.
Нассір, слуга богів великих,
Склонився перед Ґішдубаром,
І мовив так герой до нього:
„Нассіре, лети відсіля
Перед трон богів великих,
Перед трон ясного Сіна,
Перед трон прабатька Еа,
І скажи їм, що ти бачив.
Істар, ранняя зірниця,
Істар, вогнище любови,
У підземний світ вступила
І назад нам не верта.
Вже давно вона вступила
У те царство тьми й зотління,
Відки вороття нема.
Стогне вся земля жалібно
І любов на ній загасла.
