Землі всесильная княгиня
Побачила сестру свою
І не могла свойого гніву скрити.
„Чого прийшла сюди, блідая?
Пощо в душі своїй приносиш
Зухвальство й злість?
Чи думаєш на прю зо мною стати,
Уст своїх подихом марним
Закони вічні перегнути?“
Не втерпіла богиня Істар,
Уста свої розкрила
І все важкеє горе серця свого
В прокляттях вилила страшних.
Землі всесильная княгиня
Уста свої відкрила
І мовила до свойого слуги,
До Намтара, дала йому приказ!
„Гей, Намтаре, візьми сестру мою!
З моїх очей візьми цю божевільну,
Веди її у місце лютих кар,
Веди її на муки!
Хай очі ті її блискучі
Зожре сліпота!
Хай бедра її розкішні
Зв'ялить сухота!
Хай ноги ті її стрункії
Покривить лютий біль!
Хай те лице її рум'яне
