Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/249

 

I

 

Поміж небом і землею
День і ніч блукає Істар,
День і ніч ридає гірко,
Небо б'є своїм риданням,
А сльозами землю мочить.
Далі перед батьком своїм,
Перед Сіном^[1] стала Істар
І ламає білі руки
І говорить теє слово:

„Горе, горе, батьку Сіне!
Розранила в мене серце
Розранила в мене душу
Злая відьма завидюща,
Аллята, землі богиня!
На моє вона кохання
Обернула злюще око,
На героя Еабані.
І наслала скорпіона,
Що вжалив його у ногу,
І звалив чудову квітку;
Із престола золотого
Повалився геній земний.
І лишилось сиротою

1. Сін — бог місяця (Ів. Фр.)