Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/245

Цю сторінку схвалено

Богиня Істар (ранішня зірниця) грає в тій поемі визначну ролю, а епізод про її зступлення до аду належить до найліпше захованих частин вавилонської поеми. Те, що подано ось тут, це по змозі вірний і дослівний переклад вавилонського тексту; тільки деякі уступи додані мною для заповнення люк. Попри всю наївність старезної старовини ми бачимо тут величню символіку любови; новочасні символісти мають дуже давніх предків.

Друга поема „Сатні і Табубу“ може вважатися прародичкою сучасної новелі, дарма, що написана була яких 200 або 250 літ перед Христом. Це також є один епізод із більшої цілости — оповідання про царевича Сатні-Хамоіса, що зрештою дійшло до нас без початку. Сила сліпої любови у мужчини і жіночої кокетерії ледве чи була коли змальована такими простими й сильними рисами, як у тім єгипетськім творі. І тут я даю по змозі вірний переклад, не додаючи від себе ані слова, крім останніх двох рядків, що заступають місце іншого, казочного закінчення в оригіналі, де Табубу в останній хвилі переміняється в страшну почвару.

Дальші три поеми побудовані на основі західньо-европейських середньовікових оповідань. Пайка моєї власної праці в тих творах не однакова. Коли в „Бідному Генриху“ я міг покористуватися майже зовсім чужими взірцями, то в „Поемі про білу сорочку“ мені прийшлося надати оповіданню весь колорит, а в „Похороні“ і ще дещо більше. Зрештою в увагах до кожної поеми я подаю її джерела, а хто цікавий, може з них виробити собі поняття про те, що в них є мойого, а що я знайшов уже готове.