Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 14. Поеми (1959).djvu/226

„О, старче Божий, добрий мій, спровадь мене в святу ріку,
У Ґанґес, щоб я там жила, або де сам міркуєш ти.
Бо ж певно без сперечки я повинна підлягать тобі:
Аджеж і зріст чудовий цей лиш через тебе давсь мені“.
Так мовила, а Ману взяв — могучий муж, блаженний муж —
До Ґанґи рибу ту заніс і вкинув у святу ріку.

Та слухайте, що сталося! Час плив, а риба все росла,
Аж Ману знов побачила і так до нього прорекла:
„Не можу в водах Ґанґесу ні плавати ні рушатись,
То ж, старче Божий, зволь тепер мене до моря занести“.

І зараз Ману рибу взяв із хвиль святого Ґанґесу,
І в море упустив її — заграла риба весело.
Безмірно вже великая була, як в морі бовтнулась,
Та йшла до рук покутника і пахла, як діткнусь її.
А Ману як її пустив, хтів зараз геть іти собі,
Та риба знов промовила — і був мов сміх в її словах:

„Ти, старче, захищав мене, кормив мене, беріг мене;
Тепер же ось що ти вчини, бо врем'я надійде грізне.
Невдовзі весь округ землі, все що живе і що мертве,