Цю сторінку схвалено
Гарісчандра.
„Кого?“
Чандал.
„Та свойого ж царя, бач, Вісвамітру.
Старенький він, то правда, і бурчить,
Клине сердито. Ну, та дасть то Бог,
Що якось з ним до ладу дійдемо.
На кладовище не піде, то я
Пошлю його собак ловить по місті —
Це також діло добре — і не мудре.“
Гарісчандра.
„Ні, не бувать в Айодії мені!
Важкі пригоди геть мене зламали,
А сина смерть життя підсікла корінь.“
Девадатта.
„Подай мені свою дитину, доню!“
Тремтячи, Сайвія старцеві в руки
Дитини трупа подала. Оглянув
Старий посиніле, опухле тіло,
До грудей вухо притулив і слухав.
Тоді з-запазухи добув лушпину
З горіха, в ній якаясь масть була.
Оцю подав він Сайвії і мовив:
„Візьми це, доню, намасти дитя!“
І диво дивне! Де лише прилипла
Чудовна масть до тіла, там щезала
Гадюча пухленина і синець,
